А що ви знаєте про пункт пропуску «Смільниця»?
Впевнений, що для багатьох ця назва звучить уперше.
Тихий і не дуже зручний з точки зору логістики пункт пропуску: далеко від Львова, немає виходів на ключові траси Польщі. Чого туди їхати, коли є кілька набагато ближчих і комфортніших пунктів?
Але саме відсутність популярності і влаштовує тих, хто працює на Смільниці, адже головний потік тут – «свої». Чужакам тут не місце.
Ідеальне місце для промислової контрабанди.
Відзначимо, що цей пункт пропуску – для легкового транспорту, але він дозволяє перетин великогабаритних бусів, навколо яких приблизно з середини літа на Смільниці й запрацювала одна з найзухваліших контрабандних каруселей.
У чому її суть.
Везти високоліквідний товар, заявляючи, що бус порожній або зі вживаними речами, стало проблемною історією. Такий перетин кордону привертає занадто багато уваги – навіть на рівні київського керівництва.
Особливо після того, як ми підсвітили схеми на Краківці та Шегинях. Нагадаю: поляки офіційно підтвердили, що за один рейс такий бус перевозить контрабанди на 200–250 тисяч доларів.
Тому на «Смільниці» вигадали новий формат.
Власник буса – зазвичай великої семитонної тентованої будки – шукає в Польщі дрібні замовлення на перевезення партій товару по 200–500 кг (5–10% об’єму). Економічно це невигідно, але офіційний товар стає товаром-прикриттям.
Решту об’єму водій довантажує контрабандою і з усім цим їде на Смільницю.
Тут варто зазначити, що пункт пропуску дуже маленький і повністю розташований на території Польщі. Україна орендує у Польщі дві будки для контролю та 50 метрів парковки. Це важливо, адже нейтральної смуги немає – між польським і українським митником буквально 5–10 метрів.
Коли бус із контрабандою заходить у пункт пропуску, водій у поляків оформлює експортні декларації на обидві партії товару. Все офіційно.
А от коли за п’ять метрів він потрапляє до нашого контролю – починається магія.
Наші митники не можуть ігнорувати той факт, що бус повний. Вони зобов’язані його фотографувати.
Тому бус покидає пункт пропуску без оформлення і мчить у найближче село Терло, де контрабандисти орендують будинки під склади. Там із буса вивантажують контрабанду, залишаючи лише маленьку офіційну партію.
З цією малою партією бус повертається до пункту пропуску і заїжджає туди через ВИЇЗД. Представники Держприкордонслужби люб’язно цьому сприяють, адже саме вони впускають бус проти ходу руху.
Далі бус стає на парковку, і митники оформлюють офіційний імпорт цієї маленької партії.
Митники фотографують, оформлюють декларації, і за митною базою цей автомобіль проходить не як порожній, а як нормальний перевізник з комерційною партією – хоч її вага і становить 5–10% вантажопідйомності. Ну хто ж на це звертає увагу.
Звісно, що не всі буси працюють саме за цією схемою.
Деякі їдуть «як б/у» або «порожні». Але потік тентованих семитомників стабільний.
Кожен із бусів, про які я скажу далі, зробив за ці шість місяців десятки таких рейсів. А є й такі, що не пропустили жодної «робочої» зміни.
Цікаво, що нещодавня ініціатива в.о. голови Держмитслужби Сергія Звягінцева встановити ваги на пунктах пропуску, щоб виявляти такі буси, оминула саме «Смільницю». Їм ваги не дісталися. Мудре рішення.
Головними реалізаторами цієї схеми на Смільниці є дві зміни – ВМО-1 Миколи Михайленка та ВМО-3 Андрія Юрківа.
Поєднує цих двох «наповнювачів бюджету» минула робота на Волинській митниці в управлінні по боротьбі з контрабандою, де ними керував відомий моїм читачам Степан Марунчак, який дивним чином нещодавно опинився в 4-му (митному) управлінні СБУ.
Саме прикриваючись цією поважною структурою Марунчак та двоє його екс-колег і організували на Смільниці зазначену «карусель», втягнувши до неї як представників Держприкордонслужби, так і представників місцевої поліції, які забезпечують контроль «периметра» навколо пункту пропуску.
Протягом дня я опублікую номери «робочих» бусів та деякі показові кадри роботи цієї каруселі.
Автор: Євген Плінський
